На рубежі XVIII і XIX століть культура Європи впала під натиском романтизму. Богині, німфи, духи, русалки та інші примарні персонажі міцно влаштувалися в поезії та живопису. Але як було втілити ці безтілесні істоти на сцені? Хореографи вирішили постаратися викликати у глядача ілюзію, ніби балерини "парять над землею", і для цього змусили танцівниць встати на кінчики пальців. Така манера танцю виявилася корисною і для виконання піруетів.


Перший раз танцюристи балету піднялися на кінчики пальців в 1796 році в Лондоні під час вистави "Зефір і Флора". У цьому їм допомагала дротяна система з тросів і блоків, що підтримувала їх у танці. У 1832 році італієць Філіппо Тальоні поставив в паризькій опері балет "Сильфіда", в якому відмовився від пристосувань. У балерин були тільки балетки з укріпленою підошвою. З тих пір танець "на пуантах" став невід'ємним елементом класичного балету.